UA24 — Новини України

За життя британської королеви Єлизавети ІІ та вже після її смерті вийшло декілька десятків книг про неї, від серйозних енциклопедичних збірок до дитячої літератури та coffee books — великоформатних ілюстрованих видань у дорогих палітурках. NV розповідає про три біографічні книги, які стали подіями в англомовному світі, та про їх авторів. Перша біографія Єлизавети Віндзор вийшла, коли вона ще не була королевою. У 1950-му їй було 24, а її сестрі Маргарет — 20. Того року майже одночасно видавництво Harcourt, Brace and Company у США і видавничий дім Cassell & Co Ltd у Великій Британії надрукували спогади гувернантки принцес Маріон Батлей, дівоче прізвище Кроуфорд. Уродженка Шотландії мала освіту дитячої психологині. Одного літа вона допомагала з вихованням дітей графа Елгіна, далекого родича герцогині Йоркської Єлизавети. Там вона познайомилася з родиною майбутнього короля Георга VI й дала згоду на тимчасову, а потім і постійну роботу гувернанткою. З 1933 по 1949 рік Маріон була супутницею дівчат, Єлизавети й Маргарет. Власне, у них також були дві няньки, Клара Найт і Маргарет Макдональд. Останню діти називали Бобо, вона була найближчою до Лілібет і ділила з нею спальню, аж поки тій не виповнилося 11. Що ж до Маріон, вона теж мала прізвисько — Кроуфі. Її роль була іншою: по суті — старша сестра, яка компенсувала певний брак уваги з боку батьків. За спогадами Кроуфорд, маленькі принцеси не були оточені особливими розкошами. Вони втрьох купували різдвяні подарунки в універмазі, а ще їм здавалися надзвичайно захоплюючими поїздки лондонським метро ( «трубою», як пише авторка) чи автобусами. Принцеси Єлизавета і Маргарет та їхня гувернантка Маріон Кроуфорд біля станції лондонського метрополітену, 15 травня 1939 року / Фото: British Monarchy Маргарет була веселункою, натомість Єлизавета змалку виявляла надзвичайну серйозність, писала гувернантка. Так, вона стежила, щоб її олівці лежали ідеально рівно, а серед ночі могла вскочити й перевірити, чи акуратно складені іграшки або речі в гардеробі. Авторка не вживає терміну «обсесивно-компульсивний розлад», але, схоже, він таки мав місце. Саме Кроуфорд наполягла на тому, щоб у певні дні до палацу приходили дівчата зі звичайних шкіл, і принцеси, граючись з ними, вчилися контактувати з однолітками. Улюблена гувернантка була з принцесами, коли після зречення Едуарда VIII їхній тато став королем, а родина переїхала до Букінгемського палацу. І коли усім доводилося ховатися під час німецьких нальотів у Другу світову. І під час постановок п'єс для евакуйованих дітей. І коли Лілібет зустріла кохання свого життя, принца Філіпа. Їхнє весілля відбулося у 1947-му, тоді ж і Маріон вийшла заміж. Причому зі своїм обранцем, підприємцем Джорджем Батлеєм, вони заручилися ще на початку 1930-х, але шлюб відклали до повноліття вихованок. Спадкоємна принцеса Єлизавета за навчанням, Віндзорський палац, 1940 рік / Фото: British Monarchy У 1949-му Кроуфорд вийшла у відставку. Король і королева виділили їй котедж на території Кенсінгтонського палацу. А королева Марія, бабуся принцес, обставила його антикварними меблями та картинами на знак вдячності. Але злагода тривала недовго… Кінець 1940-х — пік популярності Великої Британії та її монархії у Сполучених Штатах. Брюс та Беатріс Гулд, редактори американського часопису Ladies' Home Journal, зв’язалися з британським урядом, щоб знайти та узгодити матеріали про залаштунки Букінгемського палацу. У МЗС зацікавилися ідеєю та запропонували Маріон Кроуфорд поділитися спогадами про юність принцес. Гувернантка була « за», але іншої думки дотримувалася мати дівчат Єлизавета. Вона надіслала Кроуфорд листа: «Я цілком впевнена, що ви не повинні писати або підписувати своїм ім'ям статті про дітей, оскільки люди, які мають нашу довіру, повинні бути абсолютно надійними. Якщо ви, щойно закінчивши навчати Маргарет, почнете писати про неї та Лілібет, то ми більше ніколи не зможемо довіряти нікому». Під тиском уряду Клемента Еттлі, який вважав дуже важливим американський вектор політики Сполученого Королівства, Єлизавета все ж дала згоду на публікацію у журналі, але і далі наполягала, щоб прізвище гувернантки не згадувалося. Коли ж статті вийшли друком, а слідом з’явилася і книжка Маленькі принцеси з прізвищем Кроуфорд на обкладинці, обуренню королеви не було меж. Невідомо, чи читали мемуари своєї гувернантки самі принцеси, натомість їхня матуся після ознайомлення з текстом стверджувала, що у книзі даремно підкреслювалося її негативне ставлення до дружини Едуарда VIII, американки Волліс Сімпсон ( що, втім, було абсолютною правдою). А також — що не варто було писати про зміни у характері короля Георга після початку війни з Німеччиною ( хоча і це відповідало дійсності). « Вона зрадила родину за американські долари», — казала майбутня королева-мати. Вигадали навіть зворот « зробити Кроуфі» — так відтоді називалися будь-чиї спроби монетизувати близькість до монархії. Якщо бути точним, Кроуфорд отримала від перших видавців, Гулдів, одноразовий гонорар у сумі 80 000 доларів ( нині це трохи менше мільйона в американській валюті). Гувернантку виселили з котеджу та позбавили пенсії. Вона з чоловіком переїхала до Абердіна. Хоча їхній будинок був по дорозі до королівської резиденції Балморал, ніхто з Віндзорів ніколи не навідував Маріон. У 1977 році помер її чоловік Джордж. Кроуфорд здійснила спробу самогубства, та її врятували. Вона пішла з життя у 1988-му, у віці 78 років. Останні місяці провела у будинку для літніх людей. Ані королева Єлизавета ІІ, ані принцеса Маргарет, ані королева-мати не надіслали листівки на похорон. Як не парадоксально, творцем найповнішої класичної біографії британської королеви є… американка. Саллі Беделл Сміт досі активно займається журналістикою / Фото: sallybedellsmith.com Саллі Беделл Сміт народилася у 1948 році у Пенсільванії у родині військового. Здобула ступінь магістра наук у Вищій школі журналістики Колумбійського університету. Її перша робота — репортер відділу культури журналу Time. Доволі довго Саллі працювала журналісткою The New York Times, а у 1996-му приєдналася до журналу Vanity Fair, де досі є редактором-кореспондентом. Її завжди захоплювали біографії видатних сучасників. Перша повноформатна літературна праця Беделл Сміт вийшла друком у 1990 році. Її назва: У всій своїй славі. Життя легендарного магната Вільяма С. Пейлі та його блискуче оточення . Знаменитий журналіст, засновник CBS Network Пейлі ( між іншим, українець за походженням) того року пішов з життя. Наступна книга Беделл Сміт — Віддзеркалена слава: Життя Памели Черчилль Гарріман ( 1996) — присвячена знаменитій британсько-американській політикині та дипломатці, послу США у Франції. Памела — родовита аристократка, її свекор, батько першого чоловіка, — сам Вінстон Черчилль. У 1999-му виходить книга Діана у пошуках себе: Портрет принцеси в нелегкі часи . Перше біографічне дослідження після загибелі Леді Ді стало бестселером. Беделл Сміт взяла інтерв'ю щонайменше у 150 людей, які знали принцесу. На підставі цих свідчень вона зокрема доводила, що Діана страждала на пограничний розлад особистості та мала булімію. Підтверджень з боку фахівців-психіатрів не наводилося, через це Беделл Сміт зазнала критики. До історичних фігур Сполученого Королівства ХХ століття американська журналістка повернулася через понад десятиріччя, замисливши літературний портрет Єлизавети ІІ. Авторка зізнавалася, що писати про живу легенду непросто. Вона шукала відповіді на питання: як це — бути королевою сьогодні та чи потрібна монархія взагалі. Послідовність і наполегливість — ці ключові риси Єлизавети ІІ, на думку Беделл Сміт, зробили її однією з найавторитетніших жінок у світі. А ще королева зуміла трансформувати монархію, хоча ніколи не оголошувала про це публічно. Єлизавета змінювалася й сама. Про один з таких епізодів Беделл Сміт розповіла в інтерв'ю The Times. Після загибелі принцеси Діани в 1997 році у палаці намагалися зрозуміти, які уроки можна винести. Були залучені директори з комунікацій — люди, які кардинально відрізнялися від тих, хто раніше керував пресслужбою та протоколом. « Королева поступово пристосовувалася. Вона умисно ставила себе в ситуації, які демонстрували її трохи більш експресивною, ніж завжди. Не обов’язково було говорити вголос про свої почуття, але приміром, вона могла зайти до шкільного класу, сідала і розмовляла з дітьми. Одного разу піарники, гадаю, переборщили, коли вона заїхала до Макдональдса на своєму Bentley», — сказала біограф. І зворотній зв’язок стався. У 2002 році померла королева-мати. Єлизавета ІІ вирушила до Вестмінстерського абатства на церемонію. « На шляху додому сталося щось дуже незвичайне. Натовп почав аплодувати їй. Це стало емоційним переломним моментом як для королеви, так і для народу. Відтепер її не лише шанували, а й любили. Її мати завжди була бабусею нації, загальною улюбленицею. А тепер цією людиною стала королева», — стверджувала Беделл Сміт. Єлизавета ІІ і герцог Единбурзький Філіп під час прощання з королевою-матір'ю, 9 квітня 2002 року / Фото: The Royal Family Книга Її Величність королева Єлизавета. Життя сучасного монарха є в українському перекладі. Беделл Сміт у 2017 році стала авторкою біографії тодішнього принца, а нині короля Чарльза ІІІ. А нещодавно випустила дослідження про життя Георга VI та Єлизавети, батьків Єлизавети ІІ. Важко знайти родину в Україні, яка не подивилася б або не знала про серіал Корона, перші два сезони якого вийшли на Netflix у 2016 році. Затамувавши подих, світ стежив за життям британських монархів у перші післявоєнні роки, дізнаючись нове або дивлячись на відомі події під оригінальним кутом — ніби зсередини палацу. Сценарист та автор ідеї Пітер Морган: «Це була надзвичайно приємна робота — писати Корону, аналізувати характери численних яскравих персонажів та подій, з яких складалася історія 1947−1955 років. І водночас неймовірно складна — вкласти десять насичених драматизмом років у десять годин телеефіру. Тож мене неабияк потішило те, що королівський історик Роберт Лейсі погодився прояснити ситуацію: відокремити факти від вигадок, а також значно доповнити розповідь». Лейсі через рік випустив книгу-пояснення, в якій методично пройшовся кожною серією, розповідаючи, які епізоди сталися насправді, а де сценаристи дещо відійшли від історичної правди. Роберт Лейсі народився у 1944 році, є випускником Селвінського коледжу університету Кембрідж за спеціальністю « історія». Працював репортером у Illustrated London News, а згодом — у The Sunday Times. Його найґрунтовніші історичні розвідки присвячені монархії. Але не британській — саудівській. Книга Лейсі Королівство ( 1981) та її продовження Всередині королівства ( 2009) вважаються загальновизнаними посібниками для дипломатичного корпусу, який працює на території Саудівської Аравії. Заради дослідження Лейсі з родиною на кілька років переїхав до Джидди. Його помічником і близьким другом став журналіст Джамал Хашоггі, якого вбили працівники спецслужб його країни у 2018 році, підступом заманивши до саудівського консульства у Стамбулі. На батьківщині Лейсі виконує роль королівського кореспондента, є автором біографій низки членів королівської родини. Його аналіз серіалу Корона здобув чималу популярність, хоча деякі колеги критикували його за «потурання» фантазіям знімальної групи. Справді, певні персонажі вигадані. Наприклад, жодна стенографістка Вінстона Черчилля не загинула під час лондонського смогу 1952 року, образ бідолашної Венеції Сміт є радше збірним. Так само не існувало журналіста Білла Метсона, який нібито першим помітив інтимний жест принцеси Маргарет, адресований льотчикові Пітеру Таунсенду на коронації її сестри. Та Лейсі виправдовує Моргана та команду серіалу, бо такі сценарні ходи дозволяють сфокусуватися на драматичних епізодах. З книги Корона. Книга 1: Єлизавета ІІ, Вінстон Черчілль. Становлення молодої королеви можна дізнатися: Лейсі підписує свої книги про Єлизавету ІІ у 2019 році / Фото: Robert Lacey / Facebook « Найвища сила давньої та сучасної британської монархії полягає в її здатності генерувати щирі емоції, іноді злі та ворожі, але зазвичай цікаві та захопливі — і завжди надзвичайно сентиментальні», — зазначає Лейсі. За два роки він випустив продовження: Корона. Книга 2: Політичний скандал, особиста боротьба та роки, які визначили Єлизавету ІІ ( 1956—1977). Теги: Єлизавета ІІ Біографія Книги Велика Британія Британська монархія Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter