Арена протесту. Що відбувається цього року на Венеційській бієнале

Провідний світовий артфорум стає сценою, де розгортаються зовсім не мистецькі події Поки в російському павільйоні розпивають просеко у постійно відкритому безплатному барі, решта учасників не забуває нагадати про те, що мистецтво і політика нероздільні. Але, можливо, після бокалу просеко це не так очевидно. Цього року спостерігається цікава тенденція: одразу декілька міністрів культури відмовилися брати участь у відкритті бієнале через солідарність з Україною. На жаль, ми знаємо з 2022 року, що кенселінг не дає результатів. А ось протести та видимість у ЗМІ — дають. До українського павільйону і проєкту Гарантії безпеки Жанни Кадирової великий інтерес з боку ключових іноземних медіа, але, на жаль, головне питання: «Що ви думаєте про присутність росії». А наша задача — перевести фокус на те, що відбувається в Україні. Хоча це однозначно неможливо без протистояння, бо сам проєкт українського павільйону присвячений скульптурі, евакуйованій з Покровська, який майже повністю знищений державою-терористкою. Можливо, це лише відчуття, але бієнале — не як організація, а як організм, створений учасниками, — зменшилася з погляду величі проєктів, але збільшилася з погляду політичної свідомості. І стає сценою, де розгортаються зовсім не мистецькі події. 6 травня біля російського павільйону Pussy Riot і FEMEN організували акцію. Учасниці в рожевих балаклавах із димовими шашками протестували проти присутності росії на Бієнале, називаючи її участь формою відмивання репутації через культуру під час війни. 7 травня у Венеції пройшов марш солідарності з Україною, який організували балтійські країни, зокрема Латвія, Литва і Польща. Вони висловлювали підтримку культурним діячам, які продовжують працювати під час війни, і тим, хто загинув через повномасштабне вторгнення. А вже наступного дня, 8 травня, тисячі протестувальників вийшли на вулиці Венеції, протестуючи проти присутності Ізраїлю. Подія починалася як мирний протест, але в певний момент поліція застосувала силу. Акція була організована Art Not Genocide Alliance ( ANGA) — міжнародною групою художників, кураторів, письменників і культурних працівників. Але протест швидко розширився, оскільки до нього доєдналися протестувальники з України та країн-союзниць, які виступають проти участі росії. Через це 19 павільйонів, включно з Україною, закрили, деякі на цілий день. Тобто з трьох днів прев’ю, на які приїхали професіонали з усього світу, частина національних павільйонів працювала лише два дні, що створювало ще більші черги, але art is political, бо що таке черги порівняно з боротьбою за права людей. Пишу це без іронії. Також у публічному просторі Венеції було декілька інтервенцій, зокрема й українських. Зокрема, проєкт Відлуння Дарʼї Кольцової, який працює з темою пам’яті, голосу і відлуння війни, якого майже не чути у гедоністичній Венеції. Художниця використовує дуже зрозумілий для італійців образ — вивішує на мотузки для білизни за вікно військову форму. Гуляючи мирним містом, мимоволі звертаєш увагу на ці військові атрибути. Вони нагадують нам про те, що війна триває, і що люди, які носили цей одяг ( форму надали бійці Азову ), захищають не тільки Україну, а і Європу. Друга ініціатива — Невидимий павільйон  — присвячена українським культурним діячам, які загинули через війну — Вікторії Амеліній, Володимиру Вакуленку, Ігорю Малахову та Ніці Кожушко. Проєкт має вигляд розклеєних по місту афіш з наліпкою на них: «Подію скасовано, бо їх убила росія». Один із плакатів проєкту Невидимий павільйон / Фото: Олександра Горчинська Зрештою, є певна солідарність ( принаймні серед професіоналів) у тому, що мистецтво має силу говорити про важливе, а не просто розважати аудиторію. А мистецька — театральна, перформативна й аудіовізуальна — сцена є чи не єдиною територією, де широка аудиторія досі готова слухати й рефлексувати над складними темами війни , геноциду і прав людини в цілому. Теги:   Мистецтво Культура Венеційська бієнале Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter