Історії сміливих. Як боєць Лелека з неба знищив купу ворожої техніки у Бахмуті та врятував цивільних на «перехресті смерті» — спецпроєкт NV

Харків'янин Сергій Журавель, командир взводу БПЛА, під Бахмутом встановив рекорд по кількості знищеної за день штурмової техніки росіян. Сергій Журавель з позивним Лелека, старший сержант, командир взводу роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 429-та окремої бригади безпілотних систем Ахіллес, родом з Харкова, 38 років, у війську з 2023-го. Зі зброєю він познайомився ще до російської агресії. Відслужив строкову та контракт у Держприкордонслужбі - спочатку в спецпідрозділі з охорони вищих посадових осіб держави ( брав участь в охороні президента), а згодом — інспектором на кордоні. Проте повномасштабну війну Лелека зустрів як керуючий автопарку. І в перші місяці великої війни вивозив людей з небезпечних зон Харкова та області. Попри те, що має трьох дітей, Журавель свідомо обрав службу. Коли сім'я у повному складі виїхала з Харкова в безпечне місце, чоловік вирішив доєднатися до війська. У 2023-му, після проходження базової загальновійськової підготовки, Журавель потрапив у новостворену роту ударних БпАК Ахіллес, тоді ще у складі 92-ої бригади, яка пізніше переросла в окрему 429 бригаду безпілотних систем. Згодом й дружина наслідувала приклад чоловіка — торік вона стала працювати в тій самій бригаді діловодом. Журавель-Лелека почав свій бойовий дроновий шлях оператором мавіків у розвідці, а згодом, з розвитком ударних засобів типу FPV-камікадзе, взявся за безпосереднє знищення ворога, — став командиром бойової групи. При чому першу ворожу техніку він знищив не дроном-камікадзе, а за допомогою звичайного розвідувального мавіка з термобаричною гранатою, — останню боєць закинув просто в люк одного з двох російських танків Т-72, що підійшли занадто близько до українських позицій. За 2 роки на «нулі» група Лелеки здійснила близько 5 тис. бойових вильотів, під час яких уразила та знищила близько 400 одиниць ворожої техніки. Після чого Журавля призначили командиром взводу ударних FPV-камікадзе. За час служби боєць виконував бойові завдання на Куп’янщині, у передмісті Бахмуту та Авдіївці, Соледарі; брав участь у Харківському контрнаступі 2024 року. Нині ж він очолює взвод на Запорізькому напрямку. Та найбільше військовому запам’ятався квітень 2023 року, коли його підрозділ отримав наказ висуватися на оборону Бахмута. «Ми зайшли, зайняли свої позиції, почали працювати. І я побачив, що таке справжня війна: коли тебе цілий день намагаються знищити, постійно криє артилерія, — згадує він. — Кров, піт, сльози, біль, смерть і все, що з цим пов’язано». На той час українські підрозділи вже почали відходити з Бахмута, а основною задачею підрозділу Лелеки було не допустити повного оточення міста та втримати дорогу Часів Яр-Хромове-Бахмут, яка залишилася останньою надією — дорогою життя. Одного разу група Лелеки зі свого окопу побачила, як дорогою їде цивільний мікроавтобус. Оскільки шлях пролягав на височині, ворог також побачив цей рух. «Нас крили жорстко, було багато пропаленої техніки. Буквально за пів години до цього одразу за нашою позицією в 30−40 м проїжджав наш БТР, прямо над моєю головою пролетіла ПТКР [ протитанкова керована ракета ] і його вразила. На щастя шість бійців встигли евакуюватися, поки техніка повністю не згоріла», — пояснює військовий. В якийсь момент мікроавтобус зламався та зупинився посередині дороги, трохи не доїхавши до «перехрестя смерті» — місця, на якому мало хто залишався живим. З бусіка вийшли п’ятеро пасажирів — чотири жінки й чоловік — та рушили до критої бетонної зупинки неподалік. А водій у червоній куртці працівника швидкої допомоги відкрив капот та почав лагодити машину. Проте не зміг дати їй ладу і перебіг до пасажирів. І майже одразу у зупинку прилетіла ворожа міна. Троє українських військових побігли допомогти цивільним. Жінок контузило, проте для них обійшлося без тяжких травм. Натомість двоє чоловіків постраждали сильніше — отримали осколкові поранення та переломи кінцівок. Військові вирішили перевести чоловіків до своїх окопів, аби надати допомогу та дочекатись евакуації. Один із побратимів Лелеки успішно довів одного пасажира з осколковим пораненням — 250 м по відкритій місцевості - до укриття та залишився з ним. З пораненим водієм було складніше: за словами Журавля, той важив близько 120−130 кг та мав перелом стегна, тож не міг рухатись самостійно. І навіть просив бійців залишити його на зупинці. Проте після чергового « прильоту» у зупинку — минулось без поранень — троє військових підхопили водія та побігли до окопу. Лелека пригадує, що ті 250 метрів здалися йому вічністю. «Десь на середині шляху я зрозумів, що сили і у мене, і у хлопців, закінчились. І ми, не домовляючись один з одним, почали вигукувати якісь підбадьорливі гасла, — розповідає Журавель. — Уявіть, троє хлопців з криками бігом закидають в окоп 130-кілограмового чоловіка». Росіяни ж ще годину вели безперервний вогонь саме по їхній зоні, допомогу надавали лежачи, втискаючись в багнюку — адже окоп був не більше 50 см заввишки. Та, на щастя, обійшлося без постраждалих. Військові надали першу допомогу пораненим і передали їх на евакуацію. На тому самому Бахмутському напрямку екіпаж Лелеки — він та троє побратимів — встановили власний рекорд зі знищення ворожої техніки. Сталось це в березні 2024 року, коли росіяни вже захопили Бахмут, а українці воювали у його передмісті - Кліщіївці, Андріївці, Іванівському. Росіяни щодня йшли в механізовані штурми, використовували кожен раз багато техніки. В один із днів такої навали екіпаж Лелеки знищив дев’ять бронемашин, половину з яких — разом із десантом піхоти на борту. Проте це ще було не все. «Того дня ми поставили дуже жирну крапку. Тоді в моду у росіян увійшли „гольфкари“ — чотириколісна техніка по типу квадроцикла, але з кузовком. І поки ми робили свою роботу, повз поїхав такий квадроцикл з чотирма ворожими піхотинцями, — розповідає Журавель. — Ми вирішили не чекати, а залетіли [ дроном з вибухівкою ] прямо в нього і знищили». Вже рік він командує взводом. Під час довгих міських боїв за місто Куп’янськ його підрозділ не втратив жодного бійця, проте щомісяця знищував більше сотні ворожих піхотинців, ще 30−40 — поранив. Наразі взвод перебуває на Запорізькому напрямку. За півтора місяця там рота, до якої входить і підрозділ Лелеки, ліквідувала більше 250 окупантів, ще стільки ж поранила. Головний сержант взводу із позивним Сімба, в минулому — боєць групи Лелеки, розповів, що його командир — людина, за якою йдуть в найнебезпечніший бій, котра не словами, а справами забезпечила довіру та повагу до себе. «Для особового складу він є не тільки командиром та старшим по званню, а батьком, старшим братом, найближчим другом. Завжди справедливий та чуйний до кожного. Проблем не звик уникати — вирішує їх швидко і результативно, — пояснив Сімба. — Якби більшість таких людей була у війську, війна б закінчилась набагато швидше, — звичайно, нашою перемогою». Теги:   Юрій Федоренко «Ахіллес» БПЛА Бахмут Війна Росії проти України Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter